У кожного народу є весільні традиції та обряди, які передаються з покоління у покоління. Всі вони виникли не на порожньому місці і сповнені сенсу та символізму. Звичайно ж, із століттями багато традицій видозмінилися та модернізувалися, але, тим не менш, зберегли своє значення та важливість.
Незважаючи на зміну поколінь, зміна моди та сучасних пристрастей молодят - сила народних традицій України дуже сильна. Тому і до сьогоднішнього дня в Україні обряд сватання та батьківського благословення шлюбу збереглися, як гарний та сакральний звичай. Кожна сучасна пара вирішує самостійно, яку роль відводити весільним традиціям, але все одно чоловік та жінка пам'ятають про найголовніші з них перед тим, як прийняти рішення укласти шлюб.
У даній статті мова піде про значущі та незамінні компоненти української церемонії сватання, церемонії батьківського благословення молодої пари та про такий важливий атрибут, як національний весільний рушник.
Передвесільний етап - сватання
Українці завжди дбали про своє майбутнє, особливо про продовження роду та міцну сім'ю. Завжди вважалося, що шлюб буде щасливим, якщо молодята та їхні родини виконають ряд обрядів, заповіданих предками. Ось так певні ритуали, закріплені відповідними діями, піснями, замовляннями, танцями уклали основу українського народного весілля. Вважалося, що якщо у молодят не було обрядового дійства, то і самого весілля бути просто не могло.
Українське сватання у давні часи
Передвесільний етап у давні часи включав сватання, коли наречений освідчувався своїй дівчині при її батьках. Без сватання не мислилось жодне весілля, і це був один із головних етапів урочистостей. Брати участь у сватанні майбутній наречений міг або сам, або посилаючи сватів до батьків обраниці. За традицією сватання проходило з обов'язковою участю свахи, яка грала у цьому процесі головну роль. Яку саме?
Значуща роль свахи
Традиційно жодне українське весілля не обходилося без свахи. Свахою, як правило, називали жінку з близького оточення нареченого, частіше - його хрещену матір. Саме свахі випадала честь просити руки та серця коханої нареченого. І нерідко саме від красномовства свахи залежала доля молодих.
Сватання, або як зараз прийнято казати “заручини”, проходило у будинку батьків нареченої. І для того, щоб сватання пройшло успішно, сваха повинна була виконати ряд певних магічних дій. Наприклад, зв'язати ніжки столу, щоб весілля краще в'язалося, або обмотати тканиною димар, щоб наречену легше було «обплутати».
У разі успішного проведення сватання, сваха займала почесне місце на подальшому весіллі. Крім того, їй належало готувати шлюбне ложе молодим. Сьогодні ж роль свахи зазвичай виконує мама нареченого, старша заміжня сестра або подруга нареченого.
Обговорення весілля та приданого
У деяких регіонах України сватання виглядало як оглядини: батьки нареченого могли побачити майбутню наречену та оцінити її переваги та недоліки. Свати розповідали про достоїнства нареченого та розпитували про таланти нареченої. Це було справою всієї родини. І після того, як угода була досягнута, сторони переходили до обговорення шлюбного договору.
Основною задачею оглядин та сватання було укладення майнових домовленостей, визначення економічної основи нового шлюбу. Сватів цікавило придане за нареченою. А її батьків хвилювало матеріальне забезпечення їх доньки майбутнім чоловіком та можливість не тільки оплатити весілля, але й забезпечити заможне існування всієї майбутньої сім'ї.
Так було заведено, щоб жених давав гроші на весільні подарунки. В якості подарунка могли бути не тільки гроші, але й одяг, продукти. Звичайно, ще на початку ХХ століття під час сватання говорили про те, скільки голів рогатої худоби дасть батько разом із дочкою та скільки відкроїть землі, а вже пізніше за радянських часів приданим були гроші або побутовi речі. Так само обговорювали час та умови їх виплати, а також кількість дарів з обох сторін та кількість гостей на весіллі. Успішні переговори закінчувалися рукостисканням.
Далі весільний етап включав дівич-вечір, випікання короваю та прикрашання обрядового деревця. У традиційній весільній культурі всіх регіонів України найважливішу роль завжди грали хліб та рушники. Вважалося, що сватання без хліба - взагалі не сватання.
Для центральної України особливим був обряд обміну хлібом: важливо, щоб батьки нареченої сватів пригостили своєю випічкою. Якщо ж господарі будинку не бажали обмінюватися хлібом, це означало, що вони не приймають пропозицію одружитися. Такий же сенс був й у винесеного дівчиною або її батьками гарбуза.
Сватання у наш час
Сучасний наречений найчастіше йде до батьків нареченої за попередньою їх згодою, несучи з собою два букети - майбутній дружині та майбутній тещі, а також невеликі подарунки іншим членам сім'ї. Якщо батьки нареченої та наречений ще не знайомі, то дівчина представляє їх один одному, починаючи з батька. Разом із нареченим найчастіше може прийти сват - батько, хрещений батько, дядько, друг сім'ї - тобто старший чоловік із родини нареченого. Однак наречений може просто прийти із батьками - своїм батьком та матір'ю, для знайомства із батьками нареченої.
На сьогоднішній день сватання в Україні у більшій мірі є знайомством батьків між собою у будинку нареченого або нареченої. Під час урочистостей обговорюються деталі майбутнього свята, розподіляються клопоти із підготовки та вирішується матеріальна сторона питання.
Вечір закінчення сватання - ідеальний для заручин. Молода пара заявляє про своє бажання одружитися. Наречений надягає нареченій обручку, яку вона носить аж до дня весілля. Це може бути як куплена спеціально прикраса, так і сімейна реліквія. Згода батьків нареченої закріплюється зв'язуванням рук молодих весільним рушником.
Традиція використання рушників в Україні
Традиція використовувати вишиті рушники у шлюбній церемонії має довгу історію, і український народ знає ціну цього весільного атрибуту. Це був та залишається багатофункціональний весільний аксесуар.
Весільний рушник - це розшитий декоративний рушник із лляної тканини. Ідеальний розмір: 35-40 см у ширину та 3-5 м у довжину. Раніше наречена власноруч вишивала їх, готуючи придане на своє весілля. І, згідно з повір'ями, вишивка на весільних рушниках була своєрідним оберігом молодят, захистом від причини та вроки. Наречена, яка вишивала рушник, повинна була за роботою завжди бути у гарному настрої та молитися, оскільки вона створювала своє майбутнє з чоловіком. Тому рушники в Україні ще називають «фундаментом» сімейного життя. У наш час його можна купити у будь-якому весільному салоні або замовити у професійної майстринi.
Рушниками батьки зустрічали молодят, на них подавали ікони та весільний коровай. Більш того, під час вінчання, а сьогодні і під час розпису у РАГСі, наречений та наречена одночасно повинні зробити перший крок, стаючи на рушник. Українці вірять, що перший, хто ступив, і буде господарем у будинку.
Як за давніх часів, так і зараз на весіллі основними вважаються п'ять видів рушників: батьківський - на нього молоді стають на коліна для благословення, союзний - їм пов'язують руки молодят, вінчальний - для обряду у церкві та хлібосольний, яким зустрічали молоду сім'ю після одруження.
Традиції батьківського благословення
Після обряду сватання найбільшу популярність в Україні має традиція благословення батьками своїх дітей. Основна ідея полягає у тому, що найголовніші люди у житті пари, їх батьки, благословляють створення нової сім'ї.
Напуття та батьківське благословення у давні часи було дуже гарним та зворушливим обрядом. Згідно із Біблією, Бог дав батькам особливу владу над дітьми, яку вони повинні були використовувати мудро та з любов'ю. Тому до цих пір українці так серйозно ставляться до цього обряду благословення. Головною умовою є те, щоб і батьки, і наречені були хрещеними. Такий шлюб буде скріплений на небесах, навіть якщо молодята не збираються вінчатися у церкві.
Вважалося, якщо діти не отримали благословення батьків на шлюб, вони не будуть жити щасливо, та в їхній родині буде нездорове потомство. Їх навіть відмовлялися вінчати у церкві, позбавляли всякої прихильності та осуджували. А якщо батьки схвалювали вибір своїх дітей, то благословення проводилося кілька разів - на сватання, після остаточного рішення про весілля, окремо нареченого та нареченої, а потім молодої пари перед весільними урочистостями.
У нинішній час все відбувається значно простіше та несе найчастіше формальний характер. Тільки глибоко віруючі люди дотримуються старовинних звичаїв. В обряді благословення можуть брати участь не лише батьки, а й хрещені молодих. Головне, щоб усі присутні були хрещеними.
Окреме благословення нареченого та нареченої
У наші дні в Україні батьки у день весілля дають напуття нареченому та нареченій окремо, кожному у своєму домі. А потім вже разом благословляють молоду пару у домі нареченої, проводжаючи їх до РАГСу.
Перед весільною церемонією прийнято окремо проводити із рідного дому нареченого. На стіл, вкритий новою білою скатертиною, батьки кладуть свіжий хліб, ставлять воду та сіль, запалюють свічку. Батьки наречного беруть ікону Христа Спасителя та благословляють стоячого на колінах сина. Потім батько зв'язує руки нареченого рушником та обводить тричі навколо столу. За ними йде мати з іконою та свічкою. Таким чином, батьки підтверджують синові підтримку роду та дають йому напуття перед РАГСом, промовляючи слова благословення.
Проводи нареченої відбуваються в її рідному домі за таким же принципом. Даючи напуття нареченій перед весіллям, її батьки благословляють іконою Божої Матері. Також як і нареченого, оперезану рушником дівчину обводить батько тричі навколо столу за годинниковою стрілкою. Після слів благословення батько підводить наречену до нареченого та передає її руку йому.
Благословення святою іконою
Згідно з обрядом, батьки благословляють молодят іконою, але, якщо родини не релігійні, то батьки можуть просто дати своє напуття. Зазвичай, у кожній родині є свята ікона, якою з покоління у покоління батьки благословляють молодих. Перед цими іконами батьки дають свою згоду на шлюб дітей та хрестять їх іконою. Ця ікона потім передається дітям та онукам із покоління у покоління та зберігається як сімейна реліквія.
Прийнято нареченого благословляти іконою Христа Спасителя, а наречену - іконою Пресвятої Богородиці. Після цього наречений та наречена хрестяться та цілують святі ікони. Цей звичай благословляти іконою означає, що батьки більше не беруть участі у вихованні дітей та передають їх заступництву Бога.
Якщо когось із батьків нареченого або нареченої немає у живих, то благословляє той, хто залишився із батьків, або ж хресні батьки. Раніше їх участь у цьому обряді була обов'язковою, а зараз вже зустрічається вкрай рідко.
Значення благословення батьків
Благословення батьків на спільне життя - це не просто побажання щастя та любові, це батьківське схвалення вибору їх сином або дочкою супутника життя. Крім того, це ще й важливий момент зближення молодят та їхніх батьків.
А як тут інакше? Адже найріднішими та найдорожчими для нареченого та нареченої є батьки, які завжди хочуть, щоб їхні діти були щасливі та здорові. Вони дбають про них все своє життя і в момент благословення дуже хвилюються. Це дуже зворушливі моменти, які не обходяться без сліз.
Молодята у свою чергу, вислухавши слова напуття, дякують батькам за своє виховання та тричі цілують їх за слов'янським звичаєм. Після чого наречений з нареченою кланяються та з побажаннями щастя та добробуту пару проводжають до весільного кортежу, обсипаючи їх зерном, монетами та цукерками.
Лише отримавши напуття та батьківське благословення перед РАГСом, молодята можуть бути впевнені, що життя їх молодої сім'ї буде радісним та щасливим, переповнене розумінням, ніжністю та любов'ю!
Юлія
Читайте більше новин з категорії: Одруження
Коментарі